Адам Асник, Айстри. (wiersz klasyka)

Адам Асник, Айстри.

знову в'януть усі зела,
тільки срібні айстри квітнуть,
задивились в холод неба,
в глибину блакитну.

яка сумна тепер осінь,
ой, смутніша, ніж в інші лі`та,
хоч так само жовкло листя,
в'януть квіти.

і так само місяць ніччю
сіє ясність, смуток, тишу,
і так само дерев верхівки
вітер колише.

але, зараз, бракне серцю
злетів і сп'янінь, не досить,
що чарівно оживляли
смутну осінь.

раніш мала ніч осіння
звук розкоші, що в пісні чула,
бо ангельська чиста постать
коло мене була.

і згадую іще зараз
блідне обличчя алябастри,
чорне волосся, а в волоссі
срібні айстри.

іще бачу темні очі,
ласку в погладі привітнім,
бачу усе у місячнім, чистім
світлі.

1879

переклад Івана Петришина з польської мови