Це порожнє повітря все більш
манить тьмою в чужу якусь ніч,
де існує безодень здебільш
чим у глибах моїх темних віч.
Де звільнена від барв просторінь
затікає в небесний розкіл,
коли в даль лине смерк, скляна тінь
твого серця, без кисню навкіл.
Видно вигін вітрів в ясноті
горизонту, мов синяви зріз.
Це порожнє повітря в воді
прозоріє сутечами сліз.
Коли скалки пітьми плямлять все,
що манить в сни ночей нічиїх,
а твій вдих, без повітря уже,
тінить вакуум вдихів моїх.