Без тебе, все вже неминуче.
В безмежжя надять всі путі,
у далі мислені, жагуче,
яких немає в цім житті.
Цей світ узбіч, утім, не має;
мов дуг в фужері із глясе.
Лишень з тобою все минає,
допоки уявляю все.
Лиш зорі – у лате-мак'ято.
Тераса – край нічних небес.
Наш простір в іншім часі взято
й відкладено у вічність, десь.
Де застає нас тінь відвічна,
де обрій світить наодріз.
З тобою, далеч ця магічна
відламком неба сяє скрізь.
І видно контури вологі,
наплив отінень, що з пітьми
долинули сюди, в пологі
безкрайності, де тільки ми.
І філіжанки, мов з емалей.
І тьма, що ллє споконвіків.
П’ємо ми сяйво згаслих далей,
десь в світі цім, без рубежів.