Між звивами вітру, сповна, щось сіяє;
щось, вщент, неосяжне, і щось голубе.
Все йде нанівець, і нічого немає,
в відсутність повітря, що криє тебе.
Десь там, де в сліпучих нюансах, святошні,
дівчата без імен, зодягнені в млу,
прозорість п’ють ніччю, мов ті чорносошні,
що небо вгрібали у ґрунт, навдалу.
Де інші вже бачать принади для втечі
з глибин тих забутих за обрієм, десь;
між звоями вітру, де діви старечі
закопують в землю все небо і весь
горизонт без нюансів, мов сяйво в кришталях,
і щось що заманює десь в небуття,
щоб взнав я, що там ти чекаєш, в тих далях,
де дійду і я, після цього життя.
