Знов весна. Все нескінченне
наяву спливає скрізь.
Блискіт різьбить щось вогненне
на вапні нічних беріз.
Ріки випрямляють тіні
всіх галузин в рясноті,
яких ти, осколком ріні,
креслиш на скляній воді.
Дорисовуєш відсутні
контури крейдяних крон.
Сльози в росах, мов отрутні
барви, сяють, де затон
склеює прозоре світло
згустком поглядів твоїх,
хоча все уже розквітло
вмить, вночі; надмірний спіх.