В склянім тумані подих крижанів.
Павітрів скалки наяву ж яскріли.
На мить, мов сплави спектрів з наших снів,
сяйнуло спаяне проміння в стріли.
В цій дійсності. На станції оцій.
В нічнім цім Београді, там де Сава
тьму неба заливала в погляд мій,
коли сіяла тінь твоя росява.
Трамваї, повні світлої води,
вже не спиняли, де виднілись вежі,
де ріки зберігали ще сліди,
щоб ми себе згадали в цім безмежжі.