дзеркала скла відбивні поверхні
але світло твого єства переймало все
позаяк після смерті твоє тіло було фільтроване
крізь незмірну електромагнітну мембрану
з чіткою ціллю
відділити свідомість від матерії
тому що все те що зберігалось
зводилося тільки до враження що твоє місце
не було аніколи саме тут
в цім привіллі якого межі
можна було бачити тільки зсередини
зі шляхів що лишалися без слідів
аж до вечора
коли старіли всі ті дерева
котрі після спалення засохлих галузин
закопувались в землю
через те що не були аніколи нічиї
навіть ані тих котрі під час копання
розглядували тебе надто прозірними поглядами
начебто відокремленими від згаданого повітря
віддаляючись від світла
полишаючи піщані сліди в просторі в якім
ти гадала що зоставалася удосталь близько
до всього чого снила коли думала що живеш
коли нехтувала правдиве походження
вважаючи що за рубіконами
повинно було б витати щось інше
чим те що ти забувала все більш
дзеркала та скла які не відлискували майже нічого
з всього того що могло стати у пригоді
узнати себе
утямити що й інші були тобі подібні
закопуючи дерево ослобоняли тебе від споминів
осібно оттепер
цими роками без майбутнього
коли може що вже аніщо не приналежало тобі
повністю
факт який не доводив аніщо
та навіть і не потрібно було визнати
абиякий сенс
якщо ти не учувала ніякої недостачі
чогось окремого
того що могло повернутися до самого себе
зовсім мінливим
невпізнаним аж поки не стало б саме тим
чим повинно було бути
подібно тіні окресленій згуслим повітрям
або тьмі витеклій з віддалень
куди доносився тільки вітер
відбитий дзеркалами та склом
торканим тими які
охотячи відійти назавжди
відходили до горизонту
до заходу з якого
донесені повік темними водами
припливали човни з трунами
жодного сліду дерева
нічого з того що повинно було
бути доволі реальним
настільки чітким що могло б віддзеркалитись
на будь-якій рідинній гладкості
в якій бачились навіть і вони
всі ті котрі постійно
нагадували тобі тільки тебе
ту якою ти могла зістатися навіть і зараз
якщо дерева з глибин дзеркал
засвідчили б тільки одну просту присутність
хоча осяння твого єства
пронизувало крізь всі відтворення
мовбито твоє місце не було б аніколи саме тут
в цім призвіллі якого рубежі
можна було бачити тільки зсередини
з доріг що залишалися без слідів
аж до вечора
коли старіли усі дерева
