17 липень 2053
повітря розчинює залишнє сяйво
знебарвлює декілька тіней
спійманих у нерети
витягнені з безміру води
нібито в темних глибинах
знаходилося би все те
чому не слідувало би існувати
і в цім часі
припускаєш знаючи що тобі не дозволено
покидати маяк який вловляє
світло зірок
з інших вимірів
розмаює його аж до межі
земної реальності
аж до обрію за яким
розпочинає завтрашній день
майбутність інших віддалей
відбута воднораз з твоєю теперішністю
у цю мить в якій
тобі приносять скалку метеориту
витягненого з тьми моря та ймовірно
відірваного саме від зірки
блиск якої проціджується ще й зараз
крізь велетенську лінзу
що підмінює дах аркади
з якої тобі дозволено
бачити все
розуміти що повсюди
повинно би бути щось зовсім інше
17 липень 2053
сьогодні саме той день
коли вже не пам’ятається аніщо
через те що ще з ранку
сам час спинився на декілька годин
а зараз
у цій симульованій вічності
вирвана вітром
у вікні що зісталося зачиненим
кристалізується фаля морської прозорості
майже ламкої
пісок розбитих клепсидр
позначає сліди твоїх кроків
що щезають у брилах дзеркала
перед яким стоїш та бачиш що
між усім тим що існує насправжки
та тим що могло бути б іншим
зберігається надто пребагато порожнечі
схожої на нутро твоєї тіні
що здобуває об’єм
чіткі контури
та своєрідний скляний глянс
вигідний плавному плаванню
мов крізь випорожнену від повітря воду
крізь цей прозорий простір
в якім ніхто вже не може ворушитися
за виїмком тих котрі
нехтуючи відсутність часу
можуть відходити в море
тільки щоби забути
тільки щоби померти
2 серпень 2053
земля стає твердішою
на стежках тих які зовсім недавно
повернулися з води
тут на цей острів
де життя триває
тільки поруч дзеркал
які не розіб’ються ніколи
де починають години
сутінків призначених для
підготування майбутнього
і щось що знаєш що буде тільки так
як було ще й іншим разом
тільки тут
де все те що існує набирає контурів
лишень при світлі
з'являється в звичайних місцях
аби придати сенс іншим присутностям
твоєму наближенню до відсвіту сутіней
до скла вікна з маяка
повторюючи декілька сцен
з берегів з дорогами з водою
яка гусне на склі
що відображає все зовсім інакше
щораз коли
безугавно розглядаючи той самий епізод
запитуєш себе чи не було би краще
якщо усе те що трапляється тільки так
як повинно би траплятися
відбувалося би інакше
13 серпень 2053
під ранок хвиля виносить на берег
форму тьми в людський розмір
начеб то була б чиясь тінь
з піском що скляніє замість волосся
та синім пір’ям
що росте прямо з рук
нібито в птахів прихованих у колодязях
схованих від тих котрі не спиняються
розшукувати ріки які допомогли би
згадати небо
погасле вірогідно в очах останнього втопленика
той чужак котрий знав ким ти є
учащав та диктував як тобі слід би писати
про все те що не знав аніхто
прорікав що деякі дні
навіть і не припадають твоєму життю
що за обрієм якого ти бачиш
починає майбутнє інших
відбуте водночас з твоєю теперішністю
говорив про тих які відходять у море
тільки щоби померти
коли скло вікна з маяка
повторює одні і ті ж сцени
аж до ранку в якім
розумієш що уже не можеш покинути маяк
що тобі бракує твоя тінь
коли терплячи тягар відсутності
будь-якої теперішності
знаєш що за осянням
переповненим багатобарвним повітрям
не існує аніякого іншого світу
