Адам Асник, Айстри.
знову в'януть усі зела,
тільки срібні айстри квітнуть,
задивились в холод неба,
в глибину блакитну.
яка сумна тепер осінь,
ой, смутніша, ніж в інші лі`та,
хоч так само жовкло листя,
в'януть квіти.
і так само місяць ніччю
сіє ясність, смуток, тишу,
і так само дерев верхівки
вітер колише.
але, зараз, бракне серцю
злетів і сп'янінь, не досить,
що чарівно оживляли
смутну осінь.
раніш мала ніч осіння
звук розкоші, що в пісні чула,
бо ангельська чиста постать
коло мене була.
і згадую іще зараз
блідне обличчя алябастри,
чорне волосся, а в волоссі
срібні айстри.
іще бачу темні очі,
ласку в погладі привітнім,
бачу усе у місячнім, чистім
світлі.
1879
переклад Івана Петришина з польської мови
