Історія майбутнього (wiersz klasyka)
Nikolas Kornesczan
чужа жінка йде моєю вулицею
рухаючись звільна щораз знаджує
тих котрих чекають десь зовсім інде
зве їх по імені нагадуючи їм коли вони народились
мовбито подібна дещиця
могла б значити щось ваговите
коли вже й так уже все здається іншим
чим жадається подеколи
вона знає що дехто з них тримає дерева всередині
в своїх домівках мов зі скла
через те що їм не дозволено дихати
просоченим іншими запахами повітрям
через те що не зможемо зістаріти наскільки треба б
чує їхні відвертості
та ще знає що якщо піде якраз зараз
їм залишиться надмір мало часу для спогадів
зокрема тут де замість них повинно б існувати
все ж щось інше
або може хтось інший
як приміром
ті ангели які деколи закрадаються в доми
не варуючись що одягнені тільки в якісь прозорі колготки
та майки відтінку заіржавілого металу
входять до середини наче лезо ножа все глибше
в чим більш хворі серця
потім
коли віддаляються
мов чужинка з моєї вулиці
залишають за собою тільки якісь світлі сліди
буцім ртуть яка просотилася саме з кісток
тих котрі втримуються тут
тільки щоби переписати сни інших
безсонними ночами передані напрямець
на всяких соціальних мережах
продовжуючи заразом виставляти онлайн
визначальні подробиці
з історії чеканного майбутнього
мовбито трапилося вже все
або перепадає саме зараз
хоча повинно було статися
зовсім інколи
може саме тоді коли чужа жінка
линула моєю вулицею
і від тоді не скоїлося вже аніщо
через те що теперішність залишилася тією ж
ідентичною повсякчас
