Осінній щоденник (2) (wiersz klasyka)

Nikolas Kornesczan

11  вересня

 

у твоїй присутності деякі речі

гублять спільні найменування

хоча ми тут

тільки щоби владати лишень справдешнім

навіть і тоді коли кажу тобі

що в нас вже не має часу для чогось іншого

 

саме отому ми обов'язані зважати

збіжності поміж гладінями що пролягають

аж за горизонт нашого погляду

додаєш коли проходимо повз тих

котрі доводять синець до стадії кипіння

дістаючи таким чином випари необхідні хмарам

близькостям повних туману

який по мірі нашого просування

матеріалізується в майже окостенілі дерева

у статуї які зобов’язують нас вірити

що ми тут

тільки щоби владати всім справжнім

бачити все мов якісь пилові контури

 

мов те дзеркало

залишене посеред Алеї Винограду

та артерія яка ураз кінчається

високою стіною

зі свинцю та бронзи

та зі сплаву отриманого 

на недосяжній земній дійсності температурі

поблизу сонця

в відбитих в дзеркалі віддалях

разом з іншими речами без назв

 

12  вересня

 

ти завжди нагадуєш мені про ту котра

уздрівається що має повік інший вік

хоча йдеться про вже тодішні пори року

чи про ті які тільки припускаю 

 

твій волос що пахне мов палений пісок

погляди що просочують кору повітря

яке відділює Тимишвар цієї осені

від інших вимірів

твій голос наказуючи щоби я відказався

вірити в невідоме

коли знаю що потребую твоєї остороги

та вигаданих казок

але удосталь можливих

відбутих вочевидь

саме в області Торонтал

в цім парку де якісь дуги сріблястих пропарювань

нагадують косинки наяд

вирізьблених тими котрих знаходимо завжди отут

моделюючи метал

розплавляючи його та змішуючи

з чимось хрустким та темним

дозволяючи нам зрозуміти що сірість

здобута таким чином

подобає на нюанси наших тіней

 

важкі тіні

підгорілі на окрайках

начебто їх витягли

з клейм жагучого воску

тільки щоби ми зберігали той самий вік

незважаючи на інтенсивність живого вогню

щороку поглинаючи завжди інше листя

проштрикуючи глибокі сліди в сріблі

статуеток з периферійного парку

мов якісь зморшки нагадуючи нам

про завжди інші часи

постійно повторні

 

13  вересня

 

моменти Єпіфанів

вечори повторних часів

теперішність в якій тобі треба б уявити що

вислана зі свого світу

вигадуючи інші реалії

находячи самостійно власну дорогу

мовбито уникала б

незмірні розлоги повітря

та алювіальної води

з’являється людина

приходить ніхто не знає звідкіля

та каже нам що і йому здається

що вже бував отут ще й іншим разом

 

каже що снив поздовж кілька років це місце

цю окраїну без смеркань

тому що незважаючи на час

тут сяйво повсякчас було тієї ж інтенсивності

коли по той бік ріки

зокрема в Фрайдорфі

моментами сходу

часто можна було помітити дедалі більше

спалахів холодної тьми

 

тільки на тім боці

де усе вдержувалося нерухомим

мовбито в якімсь маренні 

в котрім міг би існувати

добавляє він та докоряє

що ми повинні були уявити його

наче когось присутнього

навіть і в теперішності

цього повторного часу

 

14  вересня

 

навіть і тьма отут була чіткою

її розшир розпочинав

саме в тім місці в якім

повітря відклеювалося

від кольорів конкретних форм

дзеркала замість ґратчастих вікон

приховані в акваріумах діаманти

та щось що не охоплював

жодний погляд

 

між нами тоді

світло кристалізувалося в прозорості

неначе ніщо не було б справжнім

істотним в більшій частині

дня

аж до вечора

коли нас зобов’язували

іти за межі відклеєного повітря

 

тому що там

за перехрестям вулиці Льєж

та вулиці Буковина

розпочинала ніч

її територія повна екранів

проектуючи зображення

що не додержувалися жодної послідовності

проектуючи пейзажі

яких не знайти

аніде на Землі

 

15  вересня

 

чоловікові який проживав на вулиці Пророцтва

за номером 12 біс

приналежала частка майбутнього іншої людини

долі тієї котрій

не вдаючись збутися споминів

жила тільки осібним минулим

мовбито займала б завжди інші землі

саме ті зони в яких довкіл

повік зростало дедалі більше простору

тільки пустий простір

якого не узнати в жодній теперішності

навіть ані у власнім домі

розташованім на тій самій вулиці

де щовечора

вона малювала часоміри які позначали

той самий час

та хоч як би настійливо

не намагалася би змінити щось

навіть і не осягала що її час

став вичерпаним саме в ту мить коли

він закупив усі її роботи

позбавляючи її навіть і кінцевої згадки

гадки що і вона могла б жити

інше майбутнє

якщо не беручи до уваги його замовлення

вимальовувала б інші годинники

показуючи іноді різні години

 

16  вересня

 

хоча й не розумієш

що в зустрінутого учора чужинця

тінь була повернутою навпаки

пригадуєш його

і стараєшся повторити його слова

 

коли вичерпаю минуле

я повинен буду шукати те місце

з якого зміг би повернутися

в цю саму теперішність

 

кажеш ще та ще раз

та дивишся десь інде

начебто тебе і не було б

вже навіть саме тут

а тільки на фотографії в якій

силкуюся схопити

видимі зі всіх кутів кути

 

мітячи віддалені та приховані

в потайні продовження тьми плани

кадрування в яких міг би

з'явитися будь-хто 

 

навіть і той котрий

розглядаючи усе звідкілясь з поблизу

наче з плями сяйва

міг би зрозуміти чому не з’являєшся

ані на жодній фотографії

 

сказав би тоді що нам вже не вдасться

охопити правду

оскільки не покинемо місце

вичерпаної теперішності

коли наші тіні

не розкладуться

на плями темряви

 

17  вересня

 

щоби ти не помітила відсутність

я не повідую тобі про головне

незадовільне та застаріле через

згоріле світло в призвіллях

незайнятих повітрям

де твоя тінь набирає об’єму

підводиться та плине злагідна

поміж поглядами заплямованими 

синім та зеленим

 

не повідую про аніщо

щоби не закаламутити усе

сірістю видихів

визволених відкілясь

з моєї внутрішньої тьми

 

дивлюсь лишень та бачу що навкіл тебе

та в задурливих близькостях

загорнутих в тім самім світлі

тієї ж інтенсивності як і вчора

все утримується чітким та незрушним

 

від коли відійшов той хто пообіцяв

що  обробить нам усі фотографії

повернеться коли добуде

основні кольори

з тонкої суміші

живого світла та природної тьми

ночі яку тут

в цім кварталі нашого міста

можна буде зазнати

тільки наступного тижня

 

18  вересня

 

на цій землі в якій вже на має місця

для чужих покійників

в цім місті в якім ніхто не знає

яким він є в справжній його дійсності

щоби зміг зрозуміти що ти живеш свої роки

іноді тобі вистачає тільки щоби ти згадав

про тих котрі повідують про зовсім інше

начебто розповідали б завжди інші часи

каже нам продавщиця годинників

які позначують завжди той самий час

 

каже що цими днями

ніхто не помишляє про тих

яких не може бачити уже аніхто

всі ті які пройшли по ту сторону дерев пофарбованих

воском розчиненим медом

які дійшли мабуть до кварталів де

жодний метал не є більш важкий чим камінь

в Сонця та Йозефін

навіть і в сусідні окраїни Мехали

де вересневими вечорами

дощить тільки солоною водою

 

отому ще каже нам вона

може що саме зараз наспів той час

коли ми повинні б жити інші часи

наче ті чужинці

ті розкаювані в котрих дифузні тіні

і такі чіткі погляди

що усе те що торкають

вмить стає більш правдивим

та майже прозорим

ті що одягнені в синє

як і подобає будь-якому посланцю вершин

ті що носять банки з піском

з одного берега на інший

в цім місті в котрім ніхто уже не знає

що в глибах землі

вже на має місця для чужих мерців

де колись-то живі клітини

розділяються на атоми

а понад ними

на вулиці Акацій

або в парку Петефі

щодня починають бракувати

дедалі більше країв певних форм

відділяючи все те бачене

від всього що можна би уявити

в відсутність конкретного

 

на декотрих прорисах тоді з’являються вирізки

та щось що подобає на погляд

чужого фотографа

той який повертається щовечора

тільки щоби підпалити повітря

випорожнене від світла

щоби ніхто уже не бачив

тих кого не може згадати ніхто

навіть ані уві снах повних дерев

що зростають поміж стінами оздобленими

годинниками які вказують той самий час

останню секунду часу

тимишварської дійсності

 

19  вересня

 

у вакуумі зі стіни

вирізьбленій на іншій стіні

трощиться темрява віддалених штукатур

живе аніщо розчахує повітря

всередині оточуючої тьми

в житлових місцях

де інші думають

про те чого уже немає аніде

відчуваються ще живими

хоча згадки здаються їм ваготами

наче ілюстрації розведені 

в важкім повітрі

мовбито ішло на дощ

навіть і тут

поміж стінами наче з льоду

готелю Тимишвар

де відчуваючись ще присутніми

прокидаємося між кількома дзеркалами

які поглинають прогалини зі стін

пустощі сповнені відсвітами що ковзають

поміж еліпсами мов зі скла

наповненого водою

та чогось що нагадує повітря згоріле

всередині сяйва

у вакуумі зі стіни

вирізьбленій на іншій стіні

в цім поміщенні в якім чекаємо

з іншої сторони розбитих дзеркал

мов осколки льоду

покриваючи витку поверхню місяця

навіть і цими роками коли на землі

ніхто вже не може пригадати

повік мінливі пори року

води що віддзеркалюють

дощі просочені блиском безодні

що тривають навіть і зараз

навіть і цього вечора

в кімнаті 313 готелю Тимишвар

 

20  вересня

 

наче в надуманій реальності

добавленій до всього баченого

оточені занадто багатьма площами

доходимо до берега Беґи

де ніччю

вилили чорнила та туш

яких розвели мабуть

в закапелках тьми

змішаної з інертним повітрям

та з чимось склоподібним

відповідним для контурів тіней

окам’янілих в холодні сильветки

наче чужі постаті

які вже не подобають ні на кого

в цій реальності яку треба б анулювати

бо не в нашій звичці

зневажати можливі присутності

чогось вочевидь доволі можливого

саме тут де ніхто вже не знає

чому ми вигадуємо щось зовсім інше

коли не повинні б думати про аніщо

та мабуть і нам

вже не слідувало б існувати

в цім просторі доданім

до всього чого можна б примислити

будь-ким іншим

навіть і чужинцями які повернулися саме отепер

після скінчення всіх часів

саме на західний берег Беґи

поміж тіні води

що течуть до місць

з яких виливається одвічна тьма

звідкіля повертаємося щоразу

коли вже на маємо на що дивитись

навіть ані в цім вже застиглім повітрі

в котрім вже ніщо

не зостається назавжди

 

 

 

 

 


73 wyświetlenia
przysłano: 29 września 2019 (historia)

Nikolas Kornesczan

Inne teksty autora

Między wewnętrznymi granicami

Nikolas Kornesczan, wiersz klasyka

Осінній щоденник

Nikolas Kornesczan, wiersz klasyka

Між нутряними рубежами

Nikolas Kornesczan, wiersz klasyka

Прозірності

Nikolas Kornesczan, wiersz klasyka

Адже й ми ще існуємо десь

Nikolas Kornesczan, wiersz klasyka

Strona korzysta z plików cookie w celu realizacji usług zgodnie z Polityką prywatności.
Możesz określić warunki przechowywania lub dostępu do cookie w Twojej przeglądarce.

Zgłoś obraźliwą treść

Uzasadnij swoje zgłoszenie.

wpisz wiadomość


lub tradycyjnie
login lub email
hasło