Човни з трунами (wiersz klasyka)

Nikolas Kornesczan

дзеркала скла відбивні поверхні

але світло твого єства переймало все

позаяк після смерті твоє тіло було фільтроване

крізь незмірну електромагнітну мембрану

з чіткою ціллю

відділити свідомість від матерії

тому що все те що зберігалось

зводилося тільки до враження що твоє місце

не було аніколи саме тут

в цім привіллі якого межі

можна було бачити тільки зсередини

зі шляхів що лишалися без слідів

аж до вечора

коли старіли всі ті дерева

котрі після спалення засохлих галузин

закопувались в землю

через те що не були аніколи нічиї

навіть ані тих котрі під час копання

розглядували тебе надто прозірними поглядами

начебто відокремленими від згаданого повітря

віддаляючись від світла

полишаючи піщані сліди в просторі в якім

ти гадала що зоставалася удосталь близько

до всього чого снила коли думала що живеш

коли нехтувала правдиве походження

вважаючи що за рубіконами

повинно було б витати щось інше

чим те що ти забувала все більш

дзеркала та скла які не відлискували майже нічого

з всього того що могло стати у пригоді

узнати себе

утямити що й інші були тобі подібні

закопуючи дерево ослобоняли тебе від споминів

осібно оттепер

цими роками без майбутнього

коли може що вже аніщо не приналежало тобі 

повністю

факт який не доводив аніщо

та навіть і не потрібно було визнати

абиякий сенс

якщо ти не учувала ніякої недостачі

чогось окремого

того що могло повернутися до самого себе

зовсім мінливим

невпізнаним аж поки не стало б саме тим

чим повинно було бути  

подібно тіні окресленій згуслим повітрям

або тьмі витеклій з віддалень

куди доносився тільки вітер

відбитий дзеркалами та склом

торканим тими які

охотячи відійти назавжди

відходили до горизонту

до заходу з якого

донесені повік темними водами

припливали човни з трунами

жодного сліду дерева

нічого з того що повинно було

бути доволі реальним

настільки чітким що могло б віддзеркалитись

на будь-якій рідинній гладкості

в якій бачились навіть і вони

всі ті котрі постійно

нагадували тобі тільки тебе

ту якою ти могла зістатися навіть і зараз

якщо дерева з глибин дзеркал

засвідчили б тільки одну просту присутність

хоча осяння твого єства

пронизувало крізь всі відтворення

мовбито твоє місце не було б аніколи саме тут

в цім призвіллі якого рубежі

можна було бачити тільки зсередини

з доріг що залишалися без слідів

аж до вечора

коли старіли усі дерева 

 

 


79 wyświetleń
przysłano: 15 lipca 2019 (historia)

Nikolas Kornesczan

Inne teksty autora

Między wewnętrznymi granicami

Nikolas Kornesczan, wiersz klasyka

Між нутряними рубежами

Nikolas Kornesczan, wiersz klasyka

Прозірності

Nikolas Kornesczan, wiersz klasyka

Адже й ми ще існуємо десь

Nikolas Kornesczan, wiersz klasyka

сніги воскові

Nikolas Kornesczan, wiersz klasyka

Strona korzysta z plików cookie w celu realizacji usług zgodnie z Polityką prywatności.
Możesz określić warunki przechowywania lub dostępu do cookie w Twojej przeglądarce.

Zgłoś obraźliwą treść

Uzasadnij swoje zgłoszenie.

wpisz wiadomość


lub tradycyjnie
login lub email
hasło