Осінній щоденник (3) (wiersz klasyka)

20  вересня

 

наче в надуманій дійсності

добавленій до всього баченого

оточені надмірно багатьма площами

доходимо до берега Беґи

де ніччю

вилляли чорнила та туш

яких розбавили мабуть

в закамарках тьми

змішаної з інертним повітрям

та з чимось склоподібним

пригідним для прорисів тіней

закляклих в холодні сильветки

наче чужі постаті

які вже не подобають ані на кого

в цій яві яку треба б скасувати

бо не в нашій звичці

зневажати здійснимі наявності

чогось вочевидь удосталь припустимого

саме тут де ніхто вже не знає

чому ми вигадуємо щось зовсім інше

коли не повинні б думати про аніщо

та мабуть і нам

вже не слідувало б існувати

в цім просторі доданім

до всього чого можна б примислити

будь-ким іншим

навіть і чужинцями які повернулися саме отепер

після довершення всіх часів

саме на західний берег Беґи

поміж тіні води

що течуть до місць

з яких витікає одвічна тьма

звідкіля повертаємося щораз

коли вже на маємо на що дивитись

навіть ані в цім вже застиглім повітрі

в котрім вже ніщо

не втримується назавжди

 

21  вересня

 

вже не найдеться місця для підозри

що тільки твій позір

уділяє підхожої ясності

тим котрі з’являються з темноти

той погляд про який

невмисне зустрінутий фотограф

каже що оставляє сліди світла

на знімках переповнених отіненим повітрям

та чимось пожухлим  

щось на зразок вібрації нюансів

які зобов’язують вибраних обирати

між дійсністю та подобизною

утямити що іноді

вигадки доводять до правди

недосяжної свідомості

йняти віру що уже не знайдеться місця

для жодного резерву

що і ти могла б існувати

в думках тих котрі згадують

тільки сни

не відчуваючи час

не зупиняючись іноді

навіть і в місці забутих доль

осібно зараз

коли хрипким голосом

чужий фотограф повідує

про твої обезбарвлені очі

і про той факт що усе те що видно

не побутує повік

 

 

22  вересня

 

провадячи про моє минуле без тебе

нагадую тільки декілька дистанцій

які обмежуються дедалі більше

суходоли де спадає на сон що зостаюся самітним

тому що ті про кого я хотів би тобі пригадати

не існували може аніколи

за виїмком того вечора

коли зовсім чужа мені особа

начебто була б тільки втіленням

що прибуло зі сну

сказала що моє місце не тут

та ані твоє серце не пахне

на цю землю

ще додала та вказала на єдину дорогу

яка вила до василькової вічності

до тебе

в це місто в якім мені удається відчувати

що існую

тільки через те що ти осягаєш

цей факт

коли розповідаю тобі про моє минуле

про забуття та відсутності

та про розліг якого я покинув

назавжди

тільки щоби міг зрозуміти ким я є

ким відчуваю що є

в твоїм домі та в твоїм житті

в порі твоєї самоти

 

 

23  вересня

 

тут давно погаслі часи

поминають тільки щоби ми здумали

все що уздрівається іншим чим є в дійсності

 

наче тими роками з яких не вертається вже аніхто

щоби умовив нас що їхня темрява

залишилася аж такою паркою

що свічі з-поміж огород

де були колись-то кладовища

не випромінюючи жодного сяйва

димлять навіть ще й сьогодні

 

саме там де минуле

минуло вже назавше

коли його забули ущерть

 

тільки щоби не тямили вже ані ми

що усе це мітить вже

щось зовсім інше

 

навіть і зараз коли знаємо

що правда є завжди простою

 

а тут минуле вже не пам’ятають

таким яким було воно колись-то

 

тільки через те що зараз

в відсутність пітьми

розглядаючи посутнє

розуміємо що все те що ввижається зайвим

можна забути назавжди

 

осібно в цім місці

в котрім повік тільки вечір

 

 

24  вересня

 

в наше місто прийшла якась чужа жінка

яка мешкала за рубежами будь-якого часу

 

прийшла ніччю

з більш густішої чорноти

чим та що на нашій вулиці

 

сповна осягаючи власну присутність

повідала що покинула ту далеку безмежність

де темне небо

єдналося з краями протилежних кутів

що визначали доволі можливі межі

які знаходилися за будь-яким явним обрієм

 

розповідала нам про плоскогір’я

покинуті назавжди

та про залізні кулі

наповнені небесною синню

приховані вочевидь в ріках

яких не бачив ще аніхто

 

нагадувала щось про забуття

про дороги якими вже ніхто

не може повернутися назад

через те що все те що бачилося оттепер

відрізнялося від усього того що було перед тим

факт який вимушував нас вірити

що щоразу повинно було здійснитися

явно щось зовсім інше

 

ночі казала вона позбавлені тих години

коли могло б трапитися щось значуще

як наприклад навіть і ця зустріч

на вулиці Реверія

перед нашим домом

заглибленим в густій тьмі

що витекла буцімто саме з неба

якого не бачив ще аніхто

саме таким яким є воно насправжки

 

 

25  вересня

 

та котра прийшла коли я чекав тільки тебе

прорікала що була зовсім іншою

промовила моє ім’я

мовбито знала б ким я був

 

казала що по мірі надходження

щось про що згадувала доволі чітко

змінювалося дедалі більше

коли підбиралася до чогось зовсім іншого 

 

через те що все дальше і дальше

шукали заблуканих

тих котрі прямували із заходу

до неосяжності

 

та на їхній дорозі яка підносилася

понад усіма водами

бачили кості в порохняві тальку 

або імена каменів нагадуючи людей

 

тільки старезні речі

призначені зробити ще важчим темноти

з бездонних глибин

 

і тоді казала вона

та вода яка іншим разом

заливалася до всіх країв

замерзаючи розпочинала розколювати каміння

які мітили межі житлових просторів

 

колір світла тоді

одержував блиск повітря

а дзеркала повні льоду

мов якісь криги донесені рікою

віддзеркалювали інші появи

та інші присутності

котрі не знали майже нічого

зі всього того що можна було пригадати

 

що можна було зрозуміти хоча і не бачилось

коли чекаючи тільки тебе

мені сказали що я ввижався зовсім іншим

в будь-чиїх очах

або на льоді дзеркал

кольору світла