Повік живі (wiersz klasyka)
Nikolas Kornesczan
власне про це і йдеться отут
коли прискіпливо вдивляюсь у вікно
та вбачаю як шелестить біла фіранка
наче воскова
коли запитуюсь якої помилки припустився
бо знаю що за такого стану речей
я вже давно не той ким був
осібно отепер
коли нічого мені вже робити
бо тут все здається занадто порожнім
отут де небо вічнозелене
через те що в повітрі цієї планети
набагато більше кисню ніж на землі
та є ще і цей газ якого немає більше ніде
ця рідина завдяки якій бачу інші барви
світила що видають дочиста допустимі правдивості
дозвілля про яких вона
розглядуючи безкрай з глибин дзеркала
не каже нічого
не розповідає навіть ані про себе
бо не хоче аби я знав більше чим те у що довіряю
коли каже дещо про щось зовсім інше
чим те про що кмітить
знає що аніщо не є якраз таким яким я сприймаю
що могло би бути якраз отепер
коли нагадую що перегодя треба буде забути усе
все що могло бути б іншим чим є отепер
у цім місці де може трапитися будь-що
хоча й ніщо так уже і не міняється
впору з тієї митті в якій ми урадили пригадати
години наших спільних ночей
коли вона не оповідає нічого про мене
а тільки допускає що я живий
що дихаю тільки тоді коли поминаю повів повітря
та щось що не можна забути аніколи
хоча його вже й нема аніде
зокрема в цім місці в якім
не знаю скільки триває одна єдина ніч поруч неї
цей сон позбавлений будь-якої нежданої з'яви
силуетів присутніх тільки на старих фотознімках
збережених в нашім сімейнім альбомі
фотозйомки без жодного кольору та без чіткого контуру
тільки аби ми не могли пригадати вже майже ніщо
з того що було колись-то наявним
а зараз прийняло відтінки пітьми
якраз зараз
коли вона не розповідає анічого про нас
коли містить якесь синє скло
перед дзеркалом з дортуару
в цім спільнім просторі що не вписується
в жодний час якого можна би звікувати інакше
чим розповідаю їй я
зовсім по-іншому ніж так як думаю
коли пригадую що лишень через зайвину кисню
навіть і на цій планеті
де небо повік зелене
я ще повинен іноді дихати