Literatura

сніги воскові (wiersz klasyka)

Nikolas Kornesczan

Наодинці, просто неба,

залишилась синя тінь.

Отому, уже не треба,

вдосвіта іти туди,

де лиш скритна хмар загреба

завше вабить вдалечінь,

і якась хистка потреба:

взнати виднокрай води.

 

Де пісок одяг димові

форми каменів, дубів,

і струмує склом в діброві

вітровій навперебій.

Отому, в ті сни ранкові,

вже не треба йти, за зсів

зір, немов сніги воскові, 

що згасили позирк твій.

 

Коли тінь у тьмі зблідніла,

на поталу всім палам.

Смерк оподалік, і біла

даль розлилась навпростець.

Отому, не йди побіля

тих сіянь, що пополам

розкололи, край опілля,

блискіт наших двох сердець. 

 


przysłano: 4 marca 2019 (historia)

Nikolas Kornesczan


Strona korzysta z plików cookie w celu realizacji usług zgodnie z Polityką prywatności.
Możesz określić warunki przechowywania lub dostępu do cookie w Twojej przeglądarce.

Zgłoś obraźliwą treść

Uzasadnij swoje zgłoszenie.

wpisz wiadomość

współpraca