*** (wiersz klasyka)

Це порожнє повітря все більш

манить тьмою в чужу якусь ніч,

де існує безодень здебільш

чим у глибах моїх темних віч.

Де звільнена від барв просторінь

затікає в небесний розкіл,

коли в даль лине смерк, скляна тінь

твого серця, без кисню навкіл.

Видно вигін вітрів в ясноті

горизонту, мов синяви зріз.

Це порожнє повітря в воді

прозоріє сутечами сліз.

Коли скалки пітьми плямлять все,

що манить в сни ночей нічиїх,

а твій вдих, без повітря уже,

тінить вакуум вдихів моїх.