вітрила у вітринах... (wiersz klasyka)

***

На мілину йдуть кораблів півтіні.

Дзеркалами полискують льоди.

Мій погляд крижаніє склом в промінні,

коли приходиш путтю з-під води.

Вникаєш в брил вологого осяння

цих передмість зі стінами з слюди.

І знаєш, що весна ця вже остання,

і з нівідкіль не прийдуть вже сюди.

Отут, де лиш вітрила у вітринах

відсвічують океанічну гладь

та синь дистанцій, скритих на світлинах,

що ллється в сон твій, де човни горять.

Коли чекаю, а в нічнім прибою

блистить небозвід, що затік сюди.

Коли, немов без контуру, весною,

без тіні виринаєш із води.