лате-мак'ято (wiersz klasyka)

Без тебе, все вже неминуче.

В безмежжя надять всі путі,

у далі мислені, жагуче,

яких немає в цім житті.

Цей  світ узбіч, утім, не має;

мов дуг в фужері із глясе.

Лишень з тобою все минає,

допоки уявляю все. 

Лиш  зорі – у лате-мак'ято.

Тераса – край нічних небес.

Наш простір в іншім часі взято

й відкладено у вічність, десь.

Де застає нас тінь відвічна,

де обрій світить наодріз. 

З тобою, далеч ця магічна

відламком неба сяє скрізь.

І видно контури вологі,

наплив отінень, що з пітьми

долинули сюди, в пологі

безкрайності, де тільки ми.

І філіжанки, мов з емалей.

І тьма, що ллє споконвіків.

П’ємо ми сяйво згаслих далей,

десь в світі цім, без рубежів.