після цього життя... (wiersz klasyka)

Між звивами вітру, сповна, щось сіяє;

щось, вщент, неосяжне, і щось голубе.

Все йде нанівець, і нічого немає,

в відсутність повітря, що криє тебе.

Десь там, де в сліпучих нюансах, святошні,

дівчата без імен, зодягнені в млу,

прозорість п’ють ніччю, мов ті чорносошні,

що небо вгрібали у ґрунт, навдалу.

Де інші вже бачать принади для втечі 

з глибин тих забутих за обрієм, десь;

між звоями вітру, де діви старечі

закопують в землю все небо і весь

горизонт без нюансів, мов сяйво в кришталях,  

і щось що заманює десь в небуття,

щоб взнав я, що там ти чекаєш, в тих далях,

де дійду і я, після цього життя.