Вмить, вночі, усе розквітло... (wiersz klasyka)

Знов весна. Все нескінченне

наяву спливає скрізь.

Блискіт різьбить щось вогненне 

на вапні нічних беріз.

Ріки випрямляють тіні

всіх галузин в рясноті,

яких ти, осколком ріні,

креслиш на скляній воді.

Дорисовуєш відсутні

контури крейдяних крон.

Сльози в росах, мов отрутні

барви, сяють, де затон

склеює прозоре світло

згустком поглядів твоїх,

хоча все уже розквітло

вмить, вночі; надмірний спіх.