Лабіринт (wiersz klasyka)

Йдемо ми, наосліп, в безкраї

узліски надземних багать,

між стінами цими, в цім гаї,

де водами вікна блищать,

де скло променіє в окопах,

і двері цвітуть, край лугів.

В провалля, на пройдених тропах,

закопують тіні дубів.

Але ідемо ми дедалі

від цих піднебесь димових,

де спіють лазур’ю кришталі

зірниць на озерах нічних.

І все – металеве. Повсюдно.

І скелі, й дерева, й доми.

Іржа проступає облудно,

де завше чекаємо ми.