Literatura

Прозорість (wiersz klasyka)

Nikolas Kornesczan

Ми, вдосвіта, бачимо вікна в дзеркалах

і скло за склянистим прозрінням дощів.

Призвілля спустіле в пустих ареалах,

спросонку, нас манить в спустошеність снів,

 

де вітру бракують відтінки тінисті.

Щось синє відтінює прозір з-між нас.

Навпроти, пінисті, біліють, інисті

вібрації сяйва, що дме звідкілясь.

 

І видно, ще видно, видніє, вчергове,

димчастий діаметр озонних озер.

Повітря просапує щось поверхове

в вітринах, де вилиски вітер зітер.

 

І стерті півтіні, і відсвіти, й лети

прозорі сліди залишають кругом,

немов задзеркалля чужої планети,

мов позирки наші, оздоблені склом,

 

коли, понад все, ще видніє вириста

водойма в свічадах, де сяють льоди. 

Ми бачимо знову: павітер, дочиста,

стирає нюанси зі світла й води.

 

Й немає нічого в порожнім повітрі.

Й не видно отінень. Ніде. Нічиїх.

Щось палко палає в прозорій палітрі

всіх подихів наших, і поглядів всіх. 

 


przysłano: 7 kwietnia 2019 (historia)

Nikolas Kornesczan


Strona korzysta z plików cookie w celu realizacji usług zgodnie z Polityką prywatności.
Możesz określić warunki przechowywania lub dostępu do cookie w Twojej przeglądarce.

Zgłoś obraźliwą treść

Uzasadnij swoje zgłoszenie.

wpisz wiadomość

współpraca