BEOGRAD (wiersz klasyka)

В склянім тумані подих крижанів.

Павітрів скалки наяву ж яскріли.

На мить, мов сплави спектрів з наших снів,

сяйнуло спаяне проміння в стріли.

В цій дійсності. На станції оцій.

В нічнім цім Београді, там де Сава

тьму неба заливала в погляд мій,

коли сіяла тінь твоя росява.

Трамваї, повні світлої води,

вже не спиняли, де виднілись вежі,

де ріки зберігали ще сліди,

щоб ми себе згадали в цім безмежжі.