Віддалі без горизонтів (wiersz klasyka)
Nikolas Kornesczan
відображення цього місця
долає будь-який час
приспіває до інших форштадтів
де пробувають ті котрі поділяють
загальні згадки
кшталти вітрів
щось невмисне
подеколи цей аспект
удосталь одностайний
прилучає навіть і проміжні зони
доступні просторіні
що сприяє реалізації
охоти наново побачити минуле
не раз позабуте
іншим разом саме представлення
зводиться тільки до архітектурного відрізку
з безмежним бажанням
модельованим тими котрі
майже завжди віддаляють
непотрібні доповнення
буцімто готувалися би позабути
чимдалі глибші сліди
збережені на дорозі
твого відходження до
безмеж ідентичних з цими звідсіль
згадані іншими
саме такими якими виглядають всі
тільки в цій теперішності
повній дистанцій без обріїв
без чогось що примислюється
що могло б чигати за гранями погляду
продукуючи передбачене
нагадуючи вже й не знається що саме
все що слідує всьому гуртовому
хоча й мариться іншим
чим обітниці донині
якась огорожа
наче знебарвлені фотографії
під’їзні дороги до інших периметрів
повних блисків неналежних аніякому розмаху
вже знаному
щось вагоме але позбавлене консистенції
наче пісок що злітає хвилями
випурхує зсередини покинутих кімнат
дим що бучавіє формами каменів
та частка порожнечі що конденсує
місцями де бракує будь-що
світлини на яких світло утримується однаковим
більш чіткішим чим
глянс округів з тутешньої внутрішності
вписаної між мурами тіней
які в мить вібрування
імітують луну твого дихання
освітлюючи повітря
саме цієї теперішності
десь в віддалях без горизонтів
